А у вас буває так, що серед літа раптом захотілось Великодньої паски? І то так сильно захотілось, що її ванільний аромат переслідує вас цілий день :-)))  У мене сьогодні один з таких випадків. Але ж паска на те вона й Великодня, щоб пекти і смакувати її саме в той святковий день, тому влітку я печу чарівні булочки моєї мами. Для мене то одні з найсмачніших солодких булочок в світі: такі м'які - м'які, немов ніжна ванільна перинка, а їх дивовижний смак і аромат дуже нагадують пасочку. Завжди додаю до тіста родзинки, хоча їх можна замінити й цукатами, або взагалі пекти булочки без будь - яких додавань, вони завжди чудово смакуватимуть і наповнять ваш дім таким приємним ароматом, що хороший настрій вам буде гарантовано на весь день :-)

Вчора вечером дивились ми усією сім'єю передачу про різні цікавинки, от там і трапився один дуже "апетитно - пізнавальний" сюжет про макарони, а точніше, такий їх "довгий підвид", як спагетті. Я й не здогадувалась, що (грубо кажучи) до 1800 року не існувало сучасної виделки з 4 зубцями - то я про Італію, бо в інших країнах археологи понавідкопували багато стародавніх виделкоподібних пристроїв :-) Люди, зазвичай, споживали усі наїдки руками (з кухонних приборів були лиш ніж - найдавніший кухонний винахід і ложка), виделка ж, розглядалась, як протирелігійна річ (через свою форму) і навіть була заборонена церквою. Найвибагливіші "поїдачі" для зручності інколи замість виделки використовували кінчик ножа, на який наколювали шматки їжі. Потім з'явились виделки з двома і трьома зубцями. Що ж до звичної нам  "чотиризубої" виделки, її поява (якщо вірити переказам) пов'язана саме зі спагетті! Справа в тому, що король Неаполя Фердинанд ІІ надзвичайно любив спагетті, однак, та страва вважалась негідною знаті і на різноманітних офіційних трапезах її ніколи не подавали, оскільки, як відомо, в той час їли все здебільшого руками, спагетті були страшенно незручні для того діла. Існувала виделка з трьома зубцями, та, мабуть, зручніше вдягти штани через голову, ніж намотати спагетті на таку виделку :-) От король і дав завдання своєму повару Дженнаро Спадаччіні якось ту проблему вирішити - і вуаля! Так на світ з'явився геніальний винахід - виделка з чотирьма зубцями, яка ідеально підходить не лише для намотування на неї спагетті, а й для всіх інших смаколиків :-) Отак та історія нагнала на мене апетиту, що сьогодні в мене не було іншого вибору, як приготувати на обід щось зі спагетті! І не просто "щось", а одну з моїх улюблених страв - запіканку, яку італійці іноді ще називають тортом зі спагетті. Добре, що є чим ту смакоту - пресмакоту їсти :-)))) Усім бажаю смачного дня!

Для торта зі спагетті потрібно:

 Часник почистіть, розріжте кожен зубок навпіл повздовж і підсмажте легенько з обох сторін в олії, потім заберіть його з пательні

В пательню з олією (в якій смажився часник) вилийте томатний соус, додайте  орегано, базилік, сіль і перець

Сюди ж додайте нарізану кубиками моцареллу (якщо замість неї використовуєте голландський сир, тоді натріть його на грубій терці), рікотту (або домашній сир), пармезан і гарно перемішайте

Серед односельчан доньку Андрія і Софії відрізняло все: починаючи з її імені - Адель, яке у воєнні роки поміж звичними Маріями, Ганнами і Катрусями звучало дуже загадково і екзотично, тому в селі дівчинку всі кликали Делькою або Аделькою (так було легше вимовити і запам'ятати).  А почалось усе ще в кінці 20 - х років, коли брат мого прадідуся Андрій одружився зі своєю коханою Зосею (так у нас в селі кликали всіх Софій), а вже за кілька місяців молоде подружжя вирушило разом з іншими групами Галичан на заробітки аж до Франції. Там вони працювали в одній заможній і дуже хорошій сім'ї: Андрій робив усю чоловічу роботу, бо руки в нього дійсно були золотими, Зося ж була гувернанткою, а по сумісництву ще й кухаркою, освоюючи ази і секрети французької кухні. Згодом в них народилась донечка, якій дали цікаве мелодійне французьке ім'я - Адель. Так подружжя прожило у Франції кільканадцять років, доки не почалась німецька окупація і більшість галицьких емігрантів вернулись назад додому. Та "французька атмосфера" так сильно ввійшла в життя Андрія і Зосі, що вони і в рідному селі Сировари продовжували жити "з французьким присмаком" - їхнє подвір'я, манера вдягатись і розмовляти, поведінка відрізнялись від інших, що викликало неабияку цікавість. До Зосі часто приходили жінки - сусідки, щоб послухати нечуваних раніше "іноземних" історій та навчитись вишивати французьким вузликом. Андрій розповідав цікавинки про французьке будівництво. Адель же приводила друзів на іноземні смаколики. Серед тих цікавих дегустаторів була й моя бабуся. Вона дуже часто згадує Зосин вишневий пиріг з пшона, який усі в селі називали дивним словом "кляфута" (то, мабуть, так на українсько - польський манер жителі Сироварів перекрутили французьку назву "clafoutis") :-) Господині села старанно переписували в Зосі іноземні рецепти, разом з деякими дивними на той час для них інгредієнтами - щіпкою сухого цинамону, тертою цитриною... Добре, що бабуся так гарно зберегла свої кулінарні переписи, що тепер завдяки тому дорогоцінному потертому часом зошиту можна мандрувати не тільки світом, а й перенестись у минуле... а від рецептів, помічених в записнику фразою "від цьоці Зосі" ще й досі віє якоюсь легкістю, приємною солодкістю і свіжістю, наче їх огортає хмаринка хороших французьких парфумів...

Пшоно залийте холодною водою і залиште на 3-4 години (за цей час декілька разів поміняйте воду)

Сюди ж додайте мед, цедру і корицю. Доведіть до кипіння і варіть на малому вогні (час від часу помішуючи) до готовності (за необхідності долийте ще трішки молока, але не багато - каша має бути густою). Готову кашу накрийте кришкою і дайте настоятись 5 хвилин, потім залиште трішки вистигнути

До пшона додайте вишні, жовтки (злегка збиті виделкою), мелені або порібнені горіхи, ванілін

Легенько домішайте до пшона збиті білки. Потім перекладіть тісто у змащену маслом і присипану борошном форму (а ще краще - тортівницю, з неї потім набагато легше дістати готовий пиріг)

Перетріть руками 25г масла (холодного) разом з 1,5 ч.л. цукру і борошном - посипте цими крихтами верх пирога

Готовий пиріг остудіть і залиште в холодильнику на 1 годину - найкраще він смакує і тримає форму саме холодним. Дякую, що завітали :-)

Італійська кухня без томатного соусу - то, як небо без сонця! Без нього неможливо приготувати класичну лазанью, рагу до пасти, більшість видів піци та ще незліченну кількість смаколиків. Влітку щороку готую велику партію домашнього соусу, бо ж гріх не скористатись таким багатством достиглих, червоних, нагрітих теплим сонечком помідорів :-) Колись боялась братись за таке приготування, думаючи, що то дуже складна справа, яка вимагає "набитої руки" і "неписаного диплома з домашньої консервації". Насправді ж, нічого подібного! Готувати домашній томатний соус легше, ніж зварити суп :-) Спробуйте - взимку (і не тільки) цей червоний смаколик дуже вас потішить.

"Відтиснуті" половинки помідорок покладіть у глибоку каструлю (найкраще взяти каструлю з високим дном, яку зазвичай використовуєте для тушкування). Крім помідорів не потрібно більш нічого додавати

Готуйте на малому вогні (під кришкою), час від часу помішуючи, доки помідорки гарно розваряться - приблизно 15 - 20 хвилин

Тепер прийшов час "перекрутити" тушковані помідорки і забрати непотрібну шкірку та зернята. Якщо ви щаслива власниця чи власник такої нехитрої штукенції, як на фото нижче - готувати домашній томатний соус для вас буде надзвичайно легко і швидко. Якщо ж не маєте такого приладу, сміливо скористайтесь звичайним ситом - вийде не так швидко, але не менш цікаво і смачно :-)

Перелийте отриманий соус в пательню, або каструлю. Додайте солі і цукру за смаком та готуйте на маленькому вогні до бажаної густоти

Смакота готова! Я, зазвичай, готовий соус заморожую або закриваю в банки: розливаю готовий гарячий соус в стерилізовані банки, не доливаючи на 2 см від кришки, відразу накриваю кришками, потім ще стерилізую його разом з банками 30 хвилин у великій каструлі з водою (час відраховую від моменту закипання) - на дно каструлі обов'язково покладіть кухонний рушничок, потім складаю банки догори дном і залишаю так до повного вистигання.

Нут я відкрила для себе в Італії і то, нажаль, не було "кохання з першого погляду". От не знала що з ним робити і в які страви його "прилаштувати", тому варила з ним лиш суп. Добре, що невдовзі чоловікова тітка просвітила мене і відкрила мені дивовижно смачний світ "нутоваріння" :-) Цей салат тітки Джакоміни - один з фаворитів моєї сім'ї. Він водночас і легкий, і ситний. А ще дуже корисний і такий яскравий, що розвеселить навіть у похмурий день. Buon appetito!

Сюди ж покладіть дрібно натерту сиру моркву (найкраще підійде терка для моркви по - корейськи)

Додайте консервований тунець (олію з нього не виливайте, вона знадобиться для заправки)

Для заправки перемішайте разом олію, сіль, перець, каррі, лимонний сік і цукор. Полийте салат і легенько перемішайте. Смачного :-)

Як каже мій Алессіо "пожаркіло" і на кожному телеканалі рекламують освіжаючі напої. Найбільше ентузіазму в моєї дитини викликає холодний чай. От щоразу як ідем до магазину, тягне мене за руку до відділу з тими чаями. І як пояснити дитині, що той напій (я маю на увазі його фабричну версію) не те, що не освіжає, а навпаки ще більше викликає спрагу - в ньому, напевне, цукру більше ніж води, а про інші інгредієнти я можу тільки здогадуватись (там лише справжні хіміки розберуться з усіма абревіатурами на етикетці). Але ми знайшли для себе вихід - після багатьох спроб "вивели" свій рецепт домашнього холодного чаю :-) Як кажуть, і мама спокійна, і дитина задоволена. Напій за смаком нічим не поступається магазинному, навіть ще смачніший, тай готувати його - одне задоволення. А якщо в склянку додати ще кубик льоду, то ніяка спека вам не буде страшна :-)

Яблуко почистіть і поріжте невеликими кубиками. Покладіть його у глибоку каструлю

Сюди ж додайте пакетики чаю, цукор, м'яту і лимонну цедру (її не потрібно терти, досить просто зрізати, не захоплюючи білий прошарок, який має гіркуватий смак)