Сьогодні розкажу вам історію про друге життя нез'їджених пасок або іншої здоби :-) От у мене щороку одне і те ж - на Великдень назбирується велика колекція різноманітних пасок (своїх і дарованих, а ще ціла полиця італійських великодніх коломб), які просто неможливо з'їсти усі і відразу.  Після свят частина пасочок, разом з ковбасами, великоднім зайчиком та ще деякими смаколиками ''поселяються'' в морозилку і чекають свого щасливого моменту (після розморожування пасочки розігріваю в духовці і вони знову, як щойно спечені), ще частина перетворюється на мій улюблений мальтійський пудинг. А цього року моя колекція ''що зробити з зачерствілими пасками і здобою'' поповнилась ще одним рецептом - тепер я з них печу смачнючий кекс! Таке своєрідне перевтілення, коли зачерствіла пасочка перетворюється на ароматний, м'який і цікавий десерт. До кексу можна додати цедру, горішки, шоколадні краплі або цукати (мої паски, зазвичай вже з родзинками і цукатами, тому я їх не додаю). Веселих вам свят, смачних пасочок, радості в оселях і миру в душі :-)

Перемішайте борошно з розпушувачем і подрібненою паскою (сюди ж додайте за бажанням цукати, цедру, горіхи, шоколадні краплі чи інші додатки)

Випікайте 50-60хв при 180С (готовність перевірте зубочисткою), дайте кексу повністю вистигнути і смакуйте :-)

В Італії немає такої традиції, як у нас в Україні, готувати 12 страв для Святої вечері. Тут усе дуже різниться не лише від регіону до регіону, а навіть від однієї сім'ї до іншої. Однак, є одна спільна традиція - 24 грудня на Святу вечерю місцеві жителі переважно готують рибні страви. Його величність м'ясо залишають на 25 грудня, тобто, для розкішного Різдвяного обіду. Хоча, й Святу вечерю бідною тут зовсім не назвеш - різноманіття страв з морепродуктів, різні гарніри і закуски, ну а на десерт всесвітньо відомі панеттоне і пандоро (хоча у кожного регіону є і своя типова різдвяна випічка). Різдво в Італії (як, зрештою, і в інших країнах) пахне не лише мандаринами, а й корицею, імбиром, медом, мускатним горіхом і іншими ''святковими'' прянощами, які створюють чудову компанію цукатам, сухофруктам і горішкам. Мабуть, книги не вистачить, щоб описати усю багатющу і таку смачну різдвяну італійську кухню! Солоні страви і закуски готуватиму за день до Різдва, а в ''солодкому плані'' до свят я готова :-) Штолленів напекла, панеттоне і пандоро вже декілька днів красуються під ялинкою, прянички теж щасливо лежать в коробочці, чекаючи свят, бабусин різдвяний медівник і різдвяний кекс пектиму післязавтра, а сьогодні черга пандольче дженовезе :-) Це традиційний різдвяний солодкий хліб, який випікають до Різдва в Генуї та усьому регіоні Лігурії. Вперше я спробувала ту смакоту в гостях в наших друзів, які живуть в Римі, але ''перевезли'' сюди з собою традиції своєї рідної Генуї. Хліб настільки ароматний і смачний, що може з гордістю зрівнятись зі славнозвісним панеттоне (його часто  так і називають - Панеттоне з Генуї). В цієї випічки дуже особлива структура тіста, воно виходить по-особливому пружне, а спеції, цукати і горішки роблять той смаколик просто неперевершеним. Готовий хліб зберігається довго, не черствіючи. А смакує ще краще за декілька днів після випікання :-)

Для пандольче дженовезе потрібно:

Замісіть тісто (якщо воно дуже липне до рук, досипте ще трішки борошна). Дайте йому підрости 2 години в теплому місці

Тісто, що підросло, трішки його обімніть, додайте корицю, родзинки, горіхи і цукати. Досипте аніс і знову усе замісіть

Зробіть з тіста круглу хлібину, перекладіть її в тортівницю або форму, застелену пекарським папером і дайте знову хлібчику підрости 2 години

Випікайте приблизно 1 годину при 180С. Дайте повністю вистигнути. Найкраще така випічка смакує на наступний, або ж і на третій день після приготування (тоді всі інгредієнти настояться і повністю віддадуть свій багатий смак і аромат) Веселих свят!

Хоч я й живу в Римі вже більше 10 років, вже давно звикла до тутешнього життя, їжі і звичаїв, моя душа, мабуть, завжди залишиться українською. Особливо сильно моя "українськість" проявляється на свята, коли душа прагне наших традицій (без них якось навіть свята не відчуваються),  а мій український шлунок (хай як то нероматично звучить) вимагає наших рідних наїдків, до яких звикла з дитинства. Тому,  на Великдень щороку печу наші паски, запікаю м'ясо по - маминому, готую бурячок з хроном і ще багато української смакоти. Потім кличемо до нас в гості чоловікову тітку, яку я вже давно "підсадила" на деякі страви з нашої кухні :-) А минулого року на Великдень тітка Джакоміна зробила мені чудовий сюрприз: в її будинку живе наша жінка, пані Люба зі Львова. Оскільки тітка - людина надзвичайно дружелюбна і балакуча, вона відразу з пані Любою потоваришувала, почала їй розказувати про мене і все, що вона знає про наші традиції. От минулого року тітка прийшла до нас на Великодній обід і принесла подарунок - домашню паску від пані Люби :-) Як то було приємно! Частинка чогось рідного в далекій від дому землі, а ще то була одна з найсмачніших пасок, які мені доводилось куштувати, така м'яка, як хмаринка. Тітка ще нас тоді так розсмішила: паска була чудесного яскраво - жовтого кольору, от я й почала в голос думати над тим секретним жовтим інгредієнтом, а тітка й каже: "Точно, мені Люба ще казала, що то паска з чимось... чи то з ананасом, чи з гарбузом..." Як потім виявилось, пасочка була морквяна:-) Рецепт дуже простий і не потребує 120 яєць, а всього два, та це не робить її менш смачною. Цього року буду пекти 2 види пасок: бабусину на жовтках і морквяну від пані Люби. Пасок на Великдень забагато ж не буває, особливо, якщо то така смакота:-))))

Ми, в нашій італо - українській сім'ї щороку святкуємо два Різдва і два Великодні, дотримуючись українських та італійських традицій. На український Великдень завжди печу нашу пасочку, а на італійський переважно купуємо готову Коломбу. Коли ж обидва Великодні співпадають, поєднуємо традиції обох народів одночасно :-) До того ж, родичі чоловіка вирішили зробити нам "сюрприз" і приїдуть на Великдень до нас (буде в нас гостей аж 12 щтук!). От я собі й подумала, що цікаво було б пригостити їх, окрім нашої пасочки, ще й їхньою домашньою Коломбою (як-то кажуть: не мала баба клопоту...). Проблема в тому, що справжню італійську паску випікають на дріжджах і зазвичай процес замішування-приготування-випікання займає досить багато часу (щонайменше 12 годин). Мабуть, я до такого ще не доросла і не знаю, чи колись таки наберусь терпіння і відваги за таке взятись :-) Тому, щоб не стояти день і ніч тільки за її приготуванням, я почала шукати ''спрощений'' варіант, який за смаком не поступався б класичнії випічці. Ідея знайшлась в пекарні, що під моїм домом. Вони щороку перед святами влаштовують дегустацію своїх пасок, і серед ним була Коломба ''Супер Спрінт'': смак як у класичної випічки, а консистенція: щось середнє між паскою і кексом. Рецепт я, звичайно, випитала і ''пробну'' Коломбу спекла :-) Чоловік з дитиною (а ще сусіди-неаполітанці і декілька колег Роберто) мій експеримент з'їли ''на ура'' і схвалили :-) А кекс і справді вийшов смачнючий, як класична Коломба, от тільки готується набагато легше і швидше. Здивую цього року своїх гостей :-) 

Читайте цей рецепт також на нашому новому сайті 🠞 www.thesaporito.com 💗

І знову італійський рецепт :-) Вперше таку пасочку спробувала в тітки мого чоловіка і відтоді печу її щороку для своєї сім'ї на Великдень. В магазинах, звичайно, продається безліч готових пасок, але домашня завжди смачніша, а головне - натуральніша. Вона виходить в міру солодка, м'яка і довго не черствіє. А готувати її дуже легко! Спробуйте :-)