Кляфута з вишнями від Зосі з Сироварів

Серед односельчан доньку Андрія і Софії відрізняло все: починаючи з її імені - Адель, яке у воєнні роки поміж звичними Маріями, Ганнами і Катрусями звучало дуже загадково і екзотично, тому в селі дівчинку всі кликали Делькою або Аделькою (так було легше вимовити і запам'ятати). А почалось усе ще в кінці 20 - х років, коли брат мого прадідуся Андрій одружився зі своєю коханою Зосею (так у нас в селі кликали всіх Софій), а вже за кілька місяців молоде подружжя вирушило разом з іншими групами Галичан на заробітки аж до Франції. Там вони працювали в одній заможній і дуже хорошій сім'ї: Андрій робив усю чоловічу роботу, бо руки в нього дійсно були золотими, Зося ж була гувернанткою, а по сумісництву ще й кухаркою, освоюючи ази і секрети французької кухні. Згодом в них народилась донечка, якій дали цікаве мелодійне французьке ім'я - Адель. Так подружжя прожило у Франції кільканадцять років, доки не почалась німецька окупація і більшість галицьких емігрантів вернулись назад додому. Та "французька атмосфера" так сильно ввійшла в життя Андрія і Зосі, що вони і в рідному селі Сировари продовжували жити "з французьким присмаком" - їхнє подвір'я, манера вдягатись і розмовляти, поведінка відрізнялись від інших, що викликало неабияку цікавість. До Зосі часто приходили жінки - сусідки, щоб послухати нечуваних раніше "іноземних" історій та навчитись вишивати французьким вузликом. Андрій розповідав цікавинки про французьке будівництво. Адель же приводила друзів на іноземні смаколики. Серед тих цікавих дегустаторів була й моя бабуся. Вона дуже часто згадує Зосин вишневий пиріг з пшона, який усі в селі називали дивним словом "кляфута" (то, мабуть, так на українсько - польський манер жителі Сироварів перекрутили французьку назву "clafoutis") :-) Господині села старанно переписували в Зосі іноземні рецепти, разом з деякими дивними на той час для них інгредієнтами - щіпкою сухого цинамону, тертою цитриною... Добре, що бабуся так гарно зберегла свої кулінарні переписи, що тепер завдяки тому дорогоцінному потертому часом зошиту можна мандрувати не тільки світом, а й перенестись у минуле... а від рецептів, помічених в записнику фразою "від цьоці Зосі" ще й досі віє якоюсь легкістю, приємною солодкістю і свіжістю, наче їх огортає хмаринка хороших французьких парфумів...

Для пшоняного пирога з вишнями потрібно:

200г вишень (в мене консервовані)
1 ст.л. крохмалю
100г пшона
450 - 500мл молока
25г холодного масла
2 яйця
2 с.л. подрібнених горіхів
2 ст.л. меду
2,5 ст.л. (в тісто) + 1 ч.л. (до вишень) + 1 ,5 ч.л. (для посипки) цукру
1 ст.л. борошна
терта цедра 1 лимона
ванілін
0,5 ч.л. меленої кориці

Пшоно залийте холодною водою і залиште на 3-4 години (за цей час декілька разів поміняйте воду)

Потім гарно його промийте, процідіть і покладіть в глибоку каструлю разом з молоком

Сюди ж додайте мед, цедру і корицю. Доведіть до кипіння і варіть на малому вогні (час від часу помішуючи) до готовності (за необхідності долийте ще трішки молока, але не багато - каша має бути густою). Готову кашу накрийте кришкою і дайте настоятись 5 хвилин, потім залиште трішки вистигнути

Вишні гарно процідіть і перемішайте з 1 ст.л. крохмалю і 1 ч.л. цукру

Білки збийте разом з 2,5 ст.л. цукру

До пшона додайте вишні, жовтки (злегка збиті виделкою), мелені або порібнені горіхи, ванілін

Легенько домішайте до пшона збиті білки. Потім перекладіть тісто у змащену маслом і присипану борошном форму (а ще краще - тортівницю, з неї потім набагато легше дістати готовий пиріг)